Торт вікіпедія – Торт — Вікіпедія

Торт — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шоколадний торт з прикрашеним верхом Іменинний торт Іменинний торт

Торт (італ. torta) — кондитерський виріб, зазвичай зі здобного тіста, з кремом, фруктами тощо. Торт звичайно складається з декількох коржів (з бісквітного, листкового або іншого тіста) із прошарками із крему. Зверху торт прикрашається візерунками із крему та фруктів.

Торт може виступати як окремим кулінарним виробом зі своєю унікальною рецептурою[1], так і мати одночасне святкове призначення та оформлення з приводу урочистих подій.

Зазвичай, торт є традиційною святковою стравою на весіллях та днях народження. На весілля торт прикрашають фігурками наречених, розташовуючи їх на верхівці торта. На день народження іменинний торт прикрашають свічками у кількості, що дорівнює віку іменинника, або спеціальними свічками з цифровим зображенням його віку, є також безліч варіантів оформлення тортів які ілюструють професійну діяльність особи яку вітають — торти в оформленні яких є логотипи організацій, написи кремом і т.д.

Торти часто використовують як альтернативну зброю під час проведення яєчних атак для демонстрації громадської недовіри до знаних людей. Традицію кидати в відомих осіб тортами заснував бельгієць Ноель Годен — лідер руху «Міжнародні тістечкові бригади», від активістів якого постраждали такі особи, як Білл Гейтс, Мішель Камдессю, Жан-Люк Годар та інші.

[2][3]

Історія виникнення тортів[ред. | ред. код]

Сьогодні не можна впевнено сказати, як саме з’явився торт. Деякі історики у сфері кулінарії дійшли висновку, що перший прототип торта зародився Італії. Лінгвісти вважають, що саме слово «торт» у перекладі італійського означає щось крутити і закручувати, і пов’язують його з численними прикрасами торта з різних кольорів, написів і орнаментів. Інші дотримуються протилежної теорії походження тортів. Усім відомі солодощі Сходу. Послідовники цієї ідеї з’ясували, що стародавні кулінари найзагадковішої частини світу готували десерти з допомогою молока, меду і кунжуту. Та й за формою вони нагадували ті торти, які ми звикли бачити на наших столах. Якою б не була думка про походження перших тортів, не можна не погодитися з тим, що законодавцем моди у світі десерту є Франція. Саме там, з’явившись якось у світі малих кав’ярень, торт завоював увесь світ. Саме французькі кулінари і кондитери багато століть диктували тенденції в сервіруванні і прикрасах цього солодкого шедевра. Не дивно, що у цій країні кохання і романтики з’явилися найвідоміші назви десертів: безе, крем, карамель, желе і бісквіт.

uk.wikipedia.org

Київський торт — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Київський торт

Київський торт без коробки

Десерт
Входить у національні кухні:
Автор:
К. Н. Петренко, Н. Черногор[джерело?]
Час появи:
1956
Необхідні компоненти:
Цукор, масло солодковершкове «Екстра», ядра горіхів фундука смажені подрібнені, борошно пшеничне в/ґ, продукт згущений «Молс», білок яєчний сухий, какао-порошок, коньяк, пудра ванільна, вино десертне, барвники натуральні: куркумін, кармін, барвник штучний індигокармін
Енергетична цінність (100 г):
481 ккал (2014 кДж)
Харчова цінність (100 г):
Рецепт у Кулінарній книзі:
Кулінарна книга
 Київський торт
Зображення на ВікіСховищі:
  Зображення на ВікіСховищі  Зображення
Складність: Дуже складний
Дизайн коробки київського торта

Ки́ївський торт — продукція Київської кондитерської фабрики імені Карла Маркса. За свою п’ятидесятирічну історію став одним із символів Києва

Торт складається з двох білково-збивних коржів з прошарками крему. Поверхню торта прикрашено різними кремами, бокову поверхню обсипано горіховою крихтою.

Дуже складний Марка «Київський торт», 17 травня 2019 року.

Одного разу кондитери забули покласти в холодильну камеру партію яєчного білка, призначеного для бісквіта. На наступний ранок начальник бісквітного цеху Костянтин Микитович Петренко за допомогою 17-річної помічниці кондитера Надії Чорногор, щоб приховати помилку колег, на свій страх і ризик переклав застиглі білкові коржі масляним кремом, посипав ванільною пудрою, прикрасив поверхню квітковим орнаментом. Так з’явився попередник торта, якому було призначено на довгі десятиліття стати візитною карткою Києва.

Рецептура «Київського торта» з часом зазнавала змін: у 1970-х роках кондитери удосконалили процес приготування білково-горіхової суміші, потім в коржі почали додавати фундук, експериментувати з арахісом і кеш’ю. Однак ці дорогі горіхи підвищували собівартість торта, тому на фабриці повернулися до фундуку.

Саме «Київський торт» був одним з подарунків від Української РСР Л. І. Брежнєву на 70-річчя. Триярусний витвір кулінарного мистецтва складався з 70 коржів і важив понад п’ять кілограмів. Кажуть, генсекові подарунок настільки припав до смаку, що він вимагав від своїх кухарів повторити шедевр. Докладний оригінальний рецепт на Київській фабриці і досі тримають у таємниці[1].

uk.wikipedia.org

Павлова (торт) — Вікіпедія

Торт Павлова з полуницями і ківі

Павлова (англ. pavlova, скор. pav) — торт-безе зі свіжими фруктами, особливо популярний у Новій Зеландії та Австралії.

Торт Павлова — це повітряний десерт з безе з ніжною хрусткою скоринкою і м’якою серединкою, яка нагадує зефір. Його зазвичай подають, декоруючи збитими вершками і свіжими фруктами.

Досі тривають суперечки про те, де цей десерт був винайдений — в Австралії, Новій Зеландії. Єдине, що відомо напевно, це те, що назва Павлова було вибрано на честь знаменитої російської балерини Анни Павлової, яка гастролювала в Австралії і Новій Зеландії в 1926 році. У ті роки ім’я знаменитої танцівниці носили багато брендів — шоколадні цукерки, одяг, парфуми.

Кейт Моун, біограф Анни Павлової, стверджує, що шеф-кухар ресторану в одному з готелів Веллінгтона в Новій Зеландії, створив цей десерт щоб пригостити ним балерину під час її всесвітнього турне.

Однак в Австралії впевнені, що рецепт десерту вперше винайшов кухар Берт Саші, коли він працював в готелі Esplanade. Торт був виготовлений з нагоди дня народження, і, представляючи новий десерт, шеф-кухар вигукнув: «Такий же повітряний, як Павлова». Згідно з цією версією, саме так за десертом закріпилося його назву.

Секрети приготування торта Павлова[ред. | ред. код]

Торт Павлова складається з безе, і дуже важливо при його приготуванні збити білки до щільної і блискучою піни. Тому посуд для збивання повинна бути ідеально чистою і сухою, без найменших крапельок вологи і жиру. Так як нам потрібні тільки яєчні білки, потрібно акуратно відокремити їх від жовтків. Найпростіше розділяти на жовтки і білки охолоджені яйця. Коли ти закінчиш з поділом, накрий посуд з білками кришкою і дай їм дійти до кімнатної температури (це займе близько 30 хвилин). Жовтки краще поки помістити в холодильник і придумати їм гідне застосування. Наприклад, приготувати заварний крем.

Для збивання прекрасно підходить цукрова пудра, яка розчиняється в білках набагато краще, ніж звичайний гранульований цукор. Ти можеш приготувати цукрову пудру самостійно. Для цього 200 г цукру потрібно обробити за допомогою блендера або кухонного комбайна протягом 30-60 секунд.

Перше, що потрібно зробити приготування десерту Павлова — збити білки до м’яких піків. Потім додати дрібний цукор або цукрову пудру, і збивати білки до щільності і блиску. Іноді рекомендують всипати цукор поступово, але, по суті, це ніяк не впливає на структуру збитих білків. Можна також додати ванільний екстракт, кукурудзяне борошно і трохи оцту. Останні два інгредієнти забезпечують хрустку скоринку і м’яку серединку десерту.

Австралійка Стефані Александер в своїй кулінарній книзі «The cooks companion» дає кілька порад, які допомагають відрізнити правильно приготований торт Павлова: «Якщо на поверхні безе виступають сиропоподібні крапельки, значить, ви перетримали десерт в духовці; якщо з безе сочиться волога — це ознака недостатньої готовності».

Меренги для торта Павлова можна приготувати за кілька днів до подачі, якщо зберігати їх в холодильнику в герметичному контейнері. Десерт зазвичай сервірують збитими вершками, свіжими фруктами і ягодами. Якщо ти хочеш зробити торт менш калорійним, використовуй замість збитих вершків сорбет або фруктові соуси (найкраще підійдуть полуничний, чорничний і малиновий) і свіжі фрукти.

Солодкість безе можна компенсувати кислуватими фруктами і ягодами, такими як маракуя, ківі, чорниця, ожина та малина. Десерт потрібно прикрашати вершками і фруктами безпосередньо перед подачею, інакше безе розмокне і втратить свій привабливий зовнішній вигляд.

Найбільший торт Павлова в світі[ред. | ред. код]

У лютому 1999 року Музей Нової Зеландії Те Папа Тонгарева, який є новозеландським національним музеєм, розташованим в Веллінгтоні, відсвяткував свій перший день народження створенням найбільшого торта Павлова. Цей величезний торт довжиною 45 м був названий Павзілла. А нарізала його була у той час прем’єр-міністром Нової Зеландії Дженні Шиплі (Jenny Shipley).

Однак в березні 2005 р студенти Східного інституту технології в Хоук Бейе (Hawke’s Bay), Нова Зеландія, приготували Павконг довжиною 64 м. Для його виготовлення знадобилося 5000 яєчних білків, 150 кг цукру і 150 л вершків.

uk.wikipedia.org

Захер (торт) — Вікіпедія

Торт «За́хер» (нім. Sachertorte) — широко відомий у світі шоколадний торт, типовий австрійський десерт; винахід австрійського кулінара та кондитера Франца Захера

[de].

Історія винайдення десерту[ред. | ред. код]

Вже від початку XVIII ст. у кухарських книгах австрійської і віденської, зокрема, кухонь можна знайти предвісники торту «Захер», трохи згодом з’являються вже шоколадні торти, залиті глазур’ю.

У 1832 році міністр закордонних справ Меттерніх наказав своєму кухарю створити для нього і його поважних гостей незвичайний десерт. Однак шеф-кухар був хворим, і тому виконання завдання довірили 16-річному Францу Захеру (1816—1907), що саме навчався кондитерським премудростям на придворній кухні. І хоча торт сподобався гостям, про нього забули на десятки років.

Після завершення навчання Захер працював кухарем у будинках аристократів Пресбурга (сучасна Братислава, Словаччина), Будапешта тощо.

В 1848 році Ф.Захер повернувся до Відня, де відкрив власну крамничку делікатесів з винним погрібком.

Старший син Захера Едуард (1843—1892) отримав освіту в авторитетного віденського кондитера Демеля. Саме він став автором кінцевого рецепту торту, трохи змінивши початковий батьківський. Спершу десерт продавався в кондитерській Демеля, а з 1876 року переважно самим Едуардом Захером у віденському готелі «Захер». Відтоді торт став одним із найпопулярніших десертів Відня і Австрії в цілому.

Судовий процес[ред. | ред. код]

Кондитерська Демеля

Перші судові розбирання між Демелем і Захером за право називати рецепт оригінальним спалахнули в 1934 році. Едуард Захер під час навчання у Демеля трохи змінив рецепт торту.

Після смерті вдови Едуарда Анни Захер і банкрутства готелю «Захер» в 1934 році, їхній син, також Едуард, продав оригінальний рецепт Демелю. Саме з того часу демелівський торт почали продавати з шоколадною медаллю з надписом «Едуард Захер. Відень». Але в 1938 році нові власники готелю «Захер» зареєстрували назву десерту «Оригінальний торт Захера» (нім. Original Sacher-Torte) як торгову марку і почали не тільки подавати торт відвідувачам готелю, а виготовляти його на продаж.

Після затишшя, викликаного подіями Другої світової, суперечки щодо торту розпалилися з новою силою — в 1954 році власники готелю звинуватили кондитерську Демеля у використанні зареєстрованої назви, після чого знову почалась судова тяганина. Представник кондитерської Демеля стверджував, що в оригінальному рецепті Франца Захера не було другого шару абрикосового конфітюру посередині торту. Також у варіанті, прийнятому в готелі, вершкове масло було замінено звичайним маргарином, тому цей рецепт не може називатися справжнім.

Остаточної згоди дійшли в 1963 році: назву Original Sacher-Torte (з круглою шоколадною медаллю) зберегли за тортами, що готують у готелі «Захер», в той час як торти з кондитерської Демеля мають бути прикрашені трикутною медаллю Eduard Sacher-Torte. Зараз цей варіант офіційно називається демелівським тортом «Захер» (Demel’s Sachertorte).

Торт «Захер» являє собою шоколадний бісквітний корж з одним або двома шарами абрикосового конфітюру, вкритий зверху і по боках шоколадною глазур’ю. Зазвичай його подають разом зі збитими вершками.

Головна відмінність між демелівським і «оригінальним» рецептами полягає в кількості шарів конфітюру: в готелі «Захер» торт розрізають горизонтально і мастять абрикосовим конфітюром, в той час як у демелівському торті (який продовжують виготовляти по-дідівськи — виключно вручну) шар конфітюру кладуть лише на поверхню десерту безпосередньо перед заливанням його глазуррю.

Крім того, існує безліч рецептів, які намагаються повторити оригінальний рецепт торту «Захер».

У рамках проекту «Грац — Культурна столиця Європи 2003» було виготовлено торт «Захер-Мазох», названий на честь австрійського письменника Л.Захер-Мазоха. У ціьому десерті використовувався вже смородиновий конфітюр і марципан.

Виробництво і продаж[ред. | ред. код]

Крамниця і кав’ярня «Захер» у Відні

Original Sacher-Torte можна придбати в готелі «Захер» у Відні та Зальцбурзі, в кав’ярні «Захер» в Інсбруку та Граці, в крамниці «Захер» в італійському Больцано, а також крамницях безмитної торгівлі (Duty free) віденського аеропорту «Швехат», онлайн—крамниці готелю «Захер».

Рецепт «оригінального» торту «Захер» зберігається в таємниці. Знавці висловлюють припущення, що основний секрет полягає в шоколадній глазурі, яка виготовляється з трьох сортів шоколаду, що виробляються винятково для глазурі торту «Захер». Ці сорти шоколаду надходять до готелю з Любека і Бельгії.

Торт «Захер» з київського супермаркету «Велика Кишеня»

В 1998 році до Книги рекордів Гіннесса було занесено найбільший торт «Захер» діаметром 2,5 м. Найвищий весільний торт «Захер» складався з 12 «поверхів».

З 1999 року торти випікають не в підвалі готелю, а у невеликій прибудові поруч з Віденським центральним цвинтарем у міському районі Зіммерінг. У 2003 році для розрізання тортів запроваджено машину.

Щорічно в готелі «Захер» виробляють бл. 300 000 тортів, на що йде 1,2 млн яєць, 80 тонн цукру, 70 тонн шоколаду, 37 тонн абрикосового конфітюру, 25 тонн масла і 30 тонн борошна.

Торт «Захер» на тепер відомий не лише в оригінальній версії (як один з численних віденських сувенірів) — зараз «несправжні» захерівські торти можна придбати навіть в супермаркетах Києва.

В Радянському Союзі, особливо в радянській Україні, торт за цим рецептем був найбільш масовим і популярним серед тортів інших сортів завдяки своїй здатності довго зберігатися не псуючись. Він вироблявся на кондитерських підприємствах та пекарнях у великій кількості, у численних варіаціях рецепту та з відхиленнями та порушеннями технології ГОСТ’у та складових речовин, та поступав у торгову мережу, але ніколи під своєю початковою назвою. В СРСР він офіційно звався «празький торт». Технологія «празького торта», затверджена ГОСТ’ом, мала деякі відмінності від оригінального австрійського рецепту — зокрема, використання крему, що до складу торту Захер узагалі не входив.

  • Г. Линде, Х. Кноблох. Приятного аппетита. — М.: «Пищевая промышленность», 1971, стор. 111 // Австрия (рос.)

uk.wikipedia.org

Наполеон (торт) — Вікіпедія

Mille-feuille 01.jpg

Наполео́н (фр. mille-feuilles) — листковий торт або тістечко з кремом. Готується з листкового тіста перекладений кремом. У Франції та Італії цей торт називається mille-feuille (1000 шарів). У США — Napoleon, у Великій Британії — vanilla slice або cream slice. Варіації страви розійшлися по всьому світу із загальною назвою «Наполеон» або «Випічка Наполеона».

Торт Наполеон веде свою історію з такої глибини віків, що початок її зовсім втрачається. Очевидно лише, що називався він набагато простіше — mille-feuille, що буквально означає «тисяча шарів». Важко достеменно визначити, як народився кулінарний шедевр і як він став популярним. Походження самої назви Наполеон має кілька версій.

Класичні версії[ред. | ред. код]

Походження кулінарного шедевра шляхетне, але дуже туманне. Його вважають французькою стравою, але коріння тягнуться до італійського Неаполя, де mille-feuille був улюбленою стравою місцевої кухні. Але в італійському варіанті він складався з шпинату, сиру і песто[1]. А сама назва «Наполеон» походить від назви італійського міста.

У книзі «Французький кухар» (Le Cuisinier françois, 1651) знаний французький шеф-кухар і письменник Франсуа П’єр де Ла Варенн описав один з найстаріших рецептів приготування цього торта.

За однією з версій, рецепт цього торта був створений під час другої французької імперії (1852–1870 роки). Мало не за наказом імператора Наполеона III в честь його дядька, Наполеона Бонапарта. Схоже на правду — торт mille-feuille дійсно роблять з тих часів. Але у французькій версії ця страва складалася з коржів листкового тіста, змазаних перетертою суницею і полуницею[2].

Філософська версія[ред. | ред. код]

Деякі історики без особливих згадують саме часи Наполеона I, оскільки той був байдужий до їжі взагалі і до солодкого зокрема[3]. Непідтверджена документами легенда говорить, що одного разу, під час війни з австрійцями, Наполеон, військо якого оточили вороги, був дуже розлючений — французи вимушено відступали. Але Наполеон все ж таки здобув перемогу завдяки маршалу Дезе здавалося б, у вже програному бою біля Маренго. Однак, Дезе, який врятував армію Наполеона, загинув під час битви. Імператор викликав свого кухаря Лягупьера і наказав приготувати поминальну вечерю. Перед кулінаром стояло надзвичайно складне завдання: нагодувати голодних солдат, але обійтися без м’яса, оскільки імператор не їв м’яса. Трохи поміркувавши, він відправив солдатів збирати гриби на схилах Альп, розповів, які трави треба знайти, а кількох людей послав у прилегле село за оливковою олією і … м’ясом курчат. На вечерю було подано чудове зелене м’ясо, імператор приймав їжу з задоволенням. Повернувшись Версаль Наполеон став одноосібним правителем Франції. У святвечір морозного 1800 року імператор покликав свого кухаря:

« У це свято поруч зі мною буде Жозефіна де Богарне. Вечеря повинна стати приголомшливою. Мені все одно, що ти приготуєш, але обов’язково додай до меню того зеленого «Маренго» і щось чудове на десерт — дами люблять солодке, було б непогано, якщо б ти зміг вразити Жозефіну. »

Кухар пішов, а на вечерю Наполеона подали «зелену страву» м’ясо і торт: зверху ласощі прикрашала цукрова пудра, коржі були рясно змащені кремом, але боки залишилися відкритими, демонструючи безліч шарів. Імператор насупився і запитав кухаря, що це означає. Лягупьер відповів:

« — Життя циклічне, події змінюють одна одну, але повторюють ті, що вже відбулися… Ми ж повинні завжди їх пам’ятати — це головне в житті.

— Анрі, ти маєш на увазі «Маренго»?
— Так, — кивнув головою кухар[4].

»

Російська версія[ред. | ред. код]

Вперше «Наполеон» приготували в Москві в 1912 році до сторічного ювілею Вітчизняної війни, святкування вигнання Наполеона Бонапарта з Росії. Тоді російські кухарі придумали багато ювілейних страв, однією з яких було тістечко — листкове з кремом, виготовлене у вигляді трикутника. Численні ніжні коржі символізували наполеонівську півмільйонну армію, а легка присипка зверху — сніг, що сильно докучав загарбникам. Трикутна форма тістечок нагадувала знаменитий головний убір Бонапарта. Так народилася назва. Сьогодні без цієї страви уявити російську кухню рішуче неможливо[3]. Десерт з часом став популярним і збільшився до розмірів торта.

Існує безліч різновидів mille-feuille. Сьогодні не просто в кожній країні, але навіть у кожному ресторані — свій фірмовий рецепт. Види крему, способи приготування тіста — в кожного власні. Класичний mille-feuille для кулінарів і гурманів — це, в першу чергу, ніжний десерт. Його варіації множаться з кожним роком. Важлива складова цього торта — листкове тісто. Його смак не повинен домінувати і заважати насолоджуватися десертом. Тісто лише покликане злегка доповнювати неповторний смак начинки. Під час випічки шари, змащені маслом, відокремлюються один від одного: так виходить листкове тісто. Канонічний mille-feuille готують так, що він буквально тане у роті. Кулінарний секрет гастрономічного шедевра — заварний крем, який змішують з попередньо збитими вершками. Коржі, перш ніж відправити у піч, злегка посипають цукровою пудрою, щоб з’явився тонкий блиск і карамельний післясмак[1]. Славетний десерт може також готуватися з мигдалевим кремом, з ягодами і фруктами між шарами з листкового тіста.

«Мокрий» та «сухий» торт Наполеон[ред. | ред. код]

Як це не дивно, але більшість поціновувачів цього десерту не знають, що, на справді, існує два типи торту Наполеон: так званий «мокрий» та «сухий». В першому випадку використовується заварний крем або креми на його основі. Такий торт має ніжну структуру і краще просочується. «Сухий» торт Наполеон має в своїй основі масляни крем. В цьому випадку десерт є більш хрустким.

Торт Наполеон — рецепт від Наталі

uk.wikipedia.org

Весільний торт — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Білий весільний торт Весільний торт

Весільний торт — одна з весільних традицій, найважливіший елемент меню на весільному святі. Зазвичай торт печуть у кілька поверхів, покривають цукровою глазур’ю, помадною масою або марципаном. Часто весільний торт вінчають фігурками нареченого і нареченої.

За традицією молодята разом розрізають весільний торт, при цьому за тим, чия рука знаходиться вище, визначається, хто буде головним у новій сім’ї.

Мода на весільні багатошарові торти має довгу історію. Колись, коли пара запрошувала своїх друзів і родичів на весілля, було прийнято приносити шар пирога. Кожен шар укладався з яблучним маслом. Популярність пари визначалася висотою шарів торта.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Весільний торт

uk.wikipedia.org

Прикрашання торта — Вікіпедія

Прикрашання торта — один з видів цукрового мистецтва, в який входить глазур або інші їстівні декоративні елементи, щоб зробити прості торти візуально цікавішими. Як альтернатива, торти можуть бути відлиті і скульптурні, що нагадують тривимірних персонажів, місця і речі.

Торти прикрашають, щоб відзначити спеціальне свято (наприклад, день народження або весілля). Вони можуть також використовуватися для відзнаки національних та релігійних свят, або використовуватися для просування комерційних підприємств. Проте, торти можуть бути прикрашені майже на будь-який випадок життя.

Прикрашання торта виникло в сімнадцятому столітті в Європі. Протягом 1840-х років, поява печі з контрольованою температурою і виробництво порошку для випічки, зробило випічку тортів набагато легшою. Оскільки технологія контролю температури покращилася, підвищилася увага на презентації і розробленні прикрас. Торти почали брати на декоративних формах, які були прикрашені додатковою глазур’ю, що формують візерунки і квіти, а також харчовий барвник використовувався, щоб підкреслити глазур або шари торта. Прикрашати торти, за чутками, стала французька пекарня в 1840 році, коли французький пекар хотів підвищити ціни на торти, отже придумали прикрасити його.

Незважаючи на те, що випічки з нуля знизилися в другій половині 20-го століття в Сполучених Штатах, прикрашені торти залишаються важливою частиною урочистостей, таких як весілля, ювілеї, дні народження, душові та інших особливих випадках.

Стіл для пирогів який обертається (або обертальне дно) може бути використаний, коли прикрашається торт.

Прикраси для торта можуть розміщуватись на верхній частині торта або навколо тістечок. Прикраси для торта можуть бути виготовлені з харчового матеріалу або харчової безпечної пластмаси.

Мастика, також відома як цукрова паста або готовий рол, існує в багатьох різних кольорах, і нею, як правило, легко обробляти торти, якщо лише один раз добре підготуватися. Вона повинна бути розгорнута з кукурудзяним крохмалем, щоб уникнути прилипання до будь-якої поверхні, а також згладити її. Після того, як вона повністю гладка і досить тонка, декоратори тортів здатні формувати помаду на безліч різних художніх витворів. Багато з цих витворів, також викладається на професійних курсах по прикрашанню тортів. мастика в основному використовуються для покриття тістечок, але вона також використовується для створення індивідуальної частинки для пирогів.

Королівська глазур це солодка біла глазур зроблена з свіжих яєчних білків (або порошкоподібних яєчних білків, безе порошку) з цукровою пудрою. Королівська глазур забезпечує чіткі краї глазурування і ідеально підходить для трубочок, складних країв, завитків і мережив на тортах. Вона сохне дуже важко і довго не замерзає, хіба якщо зберігати в прохолодному, сухому місці, але сприйнятлива до розм’якшення і в’яне в умовах підвищеної вологості.

Марципан часто використовуються для прикраси торта, моделювання, а іноді і як покриття над тістечками, хоча помадка є кращою.

Гумова паста, також відома як квіткова паста, є їстівною, крихкий матеріал, який швидко сохне і може утворювати скульптуру на торті, так як і квіти або формовані конструкції.

Моделювання шоколаду здійснюється шоколадною пастою зробленою шляхом плавлення шоколаду і поєднуючи його з кукурудзяним сиропом, глюкозним сиропом, або золотим сиропом. Шоколад формуються в різні форми і структури, які не можуть бути легко виконані з допомогою інших м’яких їстівних матеріалів, таких як вершкова глазур, марципан, або мастика. Моделювання шоколаду може бути зробленим з білого, темного, напівсолодкого або молочного шоколаду.

Їстівна друкарська фарба також використовуються в оздобленні тортів. Після прориву в нетоксичних фарбах із друкованих матеріалів на початку 1990-х років, стало можливим друкувати зображення і фотографії на їстівних листівках для використання на тортах. Це процес створення віддрукованих зображень з їстівними харчовими барвниками на різні кондитерські вироби, такі як печиво, тістечка або випічка. Конструкції, виготовлені з їстівним чорнилом можуть бути створені харчовим принтером, спеціальний пристрій, який передає зображення на тонкому їстівному папері. Їстівний папір зроблений з крохмалю і цукрів і роздрукований на їстівних харчових барвниках. Спочатку введений як сервіс за спеціальностями наданими пекарнями, ця технологія може тепер використовуватися вітчизняними споживачами з використанням спеціалізованого паперу, чорнила і принтерів.

Прикрашання торта, як правило, включає в себе покриття його формою, замороження, а потім з допомогою декоративних цукру, цукерок, шоколаду або глазурованих прикрас, прикрасити його. Але воно, також, може бути настільки ж просто, як окроплення тонкого шару цукрової пудри або мряки глянсової ковдри глазурі поверх торта. Замороженні прикраси можуть бути зроблені або з трубочок, заморожених квітів та декоративних країв або шляхом формування цукрової пасти, помадки або марципанові квіти і фігури. Вибивати мат являє собою інструмент для прикраси торта, що створює рельєфні ефекти на вершині тортів, кексів, або аналогічних предметів. Користувач натискає мат вниз в торті тісто або глазур і малюнок рельєфного в мате передається на елемент. Тиснення килимки часто виготовляють із силіконового каучуку або подібних гнучких полімерів. як мистецтво

Це стало однією з форм унікального артистизму, і коливається від одного листкового пирога, декороване просто, щоб багатошарове 3-мірного створення в, який прикрашений їстівних стрічках з цукру. Ранні методи будівництва різання форми з торта і шматочків їх разом, щоб створити структуру були замінені преформованих сковорідкою характеру і формування пирогів з помадних і різних форм марципану. Використовуючи цю нову форму помадні артистизму слід використовувати на важкої консистенції торта. Це, однак, може бути використано на традиційній суміші торта, купленої в магазині. Fondant важче, ніж традиційний ніж поширення заморожувати. Попередньо зробили помаду, яка доступна в розділі прикрашаючи торт в магазинах мало приправи. Саморобні помадки можна зробити швидко за дуже невелику плату, і, як правило, мають кращий смак, ніж заздалегідь зробили магазин купив версію.

Чи використовує обмерзання або помаду або марципан для покриття тістечок, якщо торт має кілька шарів, то для того, щоб зберегти його від ковзання може знадобитися бути забезпечено за допомогою дюбелів, виготовлених з пластикових соломинок, чай міхура соломки, дерев’яних паличок для їжі або дерев’яного дюбеля.

uk.wikipedia.org

Leave a Reply